Позивач звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на території України, мотивуючи тим, що вона не мала можливості в установлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини померлого чоловіка, оскільки є громадянкою Сполучених Штатів Америки та через її імміграційний статус їй було заборонено залишати країну без дозволу Міністерства внутрішньої безпеки.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено та мотивовано тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є неповажними.
Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та провадження у справі закрив, мотивуючи тим, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Оскільки позивач не пропустила строк для прийняття спадщини, суд вважав, що предмет спору відсутній, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив провадження у справі.
3 травня 2018 року, розглянувши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким правовим висновком апеляційного суду, постанову апеляційного суду скасував та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, серед іншого, й таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Оскільки право позивачки на спадщину оспорюється і навіть у разі доведення того, що вона не пропустила строку для прийняття спадщини, але є невизначеність у правах і обов’язках сторін, а у справі наявний іноземний елемент, це не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Верховний Суд
Постанова
Іменем України
03 травня 2018 року
м. Київ
справа № 404/251/17
провадження № 61-13405св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1,
представники позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_2,
відповідач – ОСОБА_5,
представник відповідача – ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що вона є дружиною ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить: квартира АДРЕСА_1 і нежитлове приміщення по АДРЕСА_2.
Вона, як дружина померлого, є єдиним спадкоємцем за законом першої черги, однак у зв’язку з тим, що проживає в Сполучених Штатах Америки не мала можливості в установлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини, оскільки через її імміграційний статус їй було заборонено залишати Сполучені Штати Америки без дозволу Міністерства внутрішньої безпеки, який вона отримала лише 23 листопада 2016 року.
17 листопада 2016 року ОСОБА_9 як спадкоємець другої черги отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті брата ОСОБА_7
На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними і встановити їй додатковий шестимісячний строк, який буде достатнім для подання нею заяви для прийняття спадщини за законом, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_7
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2017 року у складі судді Панфілової А. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є неповажними, крім того, вона мала можливість звернутися до консульства України в Сполучених Штатах Америки чи консульства тієї держави, громадянином якої вона є, про надання їй допомоги в оформленні заяви.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Оскільки позивач не пропустила строк для прийняття спадщини, суд вважав, що предмет спору відсутній, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України закрив провадження у справі.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суд у мотивувальній частині судового рішення про фактичне прийняття позивачем спадщини та про відсутність предмета спору суд зробив лише на підставі єдиного письмового доказу – копії свідоцтва про смерть громадянина Сполучених Штатах Америки за кордоном, виданого посольством Сполучених Штатів Америки 21 липня 2016 року, в якому зазначено, що ОСОБА_7 в Сполучених Штатах Америки проживав за адресою: АДРЕСА_3; постійна або тимчасова адреса за кордоном: АДРЕСА_4. Також в свідоцтві зазначено, що адреса ОСОБА_1 – АДРЕСА_3.
Копія вказаного свідоцтва до суду першої інстанції не подавався та судом не досліджувався, тому апеляційний безпідставно, у порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України прийняв цей доказ, оскільки судом не зазначено, які об’єктивні причини перешкоджали позивачу подати цей доказ до суду першої інстанції.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що як у копії свідоцтва про смерть громадянина Сполучених Штатах Америки за кордоном, виданого посольством Сполучених Штатів Америки 21 липня 2016 року, так і у паспорті громадянина України зазначено, що ОСОБА_7 мав постійне місце проживання в Україні. Крім того, відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини – є м. Кіровоград, де спадкодавець перебував з 25 березня 2016 року та помер ІНФОРМАЦІЯ_1, також все спадкове майно, на яке претендує позивач, знаходиться у м. Кіровограді, тому позивач не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд на підставі поданих сторонами доказів дійшов правильного висновку, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із спадкоємцем, тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Свідоцтво про смерть громадянина Сполучених Штатах Америки за кордоном, видане посольством Сполучених Штатів Америки 21 липня 2016 року, не було подано до суду першої інстанції у зв’язку з неналежним виконанням попереднім представником позивача своїх обов’язків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що з 15 квітня 2014 року ОСОБА_7 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було укладено у церкві Літл Уайт Веддінг Чепел, м. Лас-Вегас, штат Невада, Сполучені Штати Америки.
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 05 травня 2016 року Кіровоградським міським відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
Згідно з наданої представником позивача копією свідоцтва про смерть громадянина Сполучених Штатів Америки за кордоном, виданого посольством Сполучених Штатів Америки 21 липня 2016 року, ОСОБА_7 був громадянином Сполучених Штатів Америки, що підтверджується звичайним паспортом від 24 вересня 2013 року НОМЕР_1, адреса проживання в Сполучених Штатах Америки: АДРЕСА_3; постійна або тимчасова адреса за кордоном: АДРЕСА_4.
Також в свідоцтві зазначено, що адреса проживання ОСОБА_1 – АДРЕСА_3.
На підставі вказаних доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем в Сполучених Штатах Америки за адресою: АДРЕСА_3,а тому в розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину.
Оскільки позивачка не пропустила строк для прийняття спадщини, то предмет спору відсутній і суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі через відсутність предмета спору, пославшись на правила нового ЦПК України (пункт 2 частини першої статті 255).
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він зроблений без встановлення всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та з порушенням норм процесуального права.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
При цьому, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Так, у свідоцтві про смерть громадянина Сполучених Штатів Америки за кордоном зазначено дві адреси проживання ОСОБА_7, одна в Сполучених Штатів Америки: АДРЕСА_3, інша в Україні – квартира АДРЕСА_4.
Відповідно до довідки від 12 травня 2016 року, виданої комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Кіровоградської міської ради, ОСОБА_7 з 04 лютого 2004 року по 04 травня 2016 року був зареєстрованим та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_5 (а. с. 38).
Відповідно до статей 70, 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та при встановленні місця проживання спадкодавця, надавши перевагу одному доказу, не зазначив правових мотивів відхилення інших доказів, що призвело до ухвалення передчасного судового рішення.
Фактично суд допустив однобічність у дослідженні доказів і не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов’язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Отже, з урахуванням норм міжнародного права та національного законодавства суду слід було встановити останнє місце проживання, а не перебування, та колізійну норму права, яка підлягає до застосування.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз’яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов’язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов’язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов’язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Апеляційний суд у порушення норм процесуального права, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення.
Крім того, скасовуючи рішення місцевого суду й закриваючи провадження у справі через відсутність предмета спору, апеляційний суд не врахував таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Пороте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Оскільки право позивачки на спадщину оспорюється і навіть у разі доведення того, що позивачка не пропустила строк для прийняття спадщини, але є невизначеність у правах і обов’язках сторін, а у справі наявний іноземний елемент, це не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Прохання касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції передчасне, оскільки апеляційний суд не перевірив це судове рішення на предмет його законності і обґрунтованості, а з неправильних процесуальних підстав передчасно скасував його із закриттям провадження у справі.
Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до прийняття незаконної постанови, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник, О. В. Білоконь, Б. І. Гулько, Є. В. Синельников, Ю. В. Черняк.
Постанова Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (касаційне провадження № 61-13405св18) –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73868460.
_03_03.png)
